Уявіть собі дві жінки. Одна - мешкає в маленькій хатинці в британському селі, працює на низькій посаді у видавництві, чутлива, довірлива, швидко прощає образи і довго заливається сльозами після чергової зради, інша - холодно-непроникний трудоголік, що фізично розучився плакати, живе у величезному будинку міста янголів, очолює власну компанію, не вміє кохати, а за образи ламає ніс чудовим правим хуком. Абсолютна протилежність, чи не так? Втім, вони мають дещо спільне - їм набридло таке життя. У одної коханий одружується з іншою, другій набридло працювати і викидати з будинку чергового утриманця. Що радять психологи в такому випадку? Так, потрібно змінити оточення!
І наші героїні змінюють все - випадково познайомившись через об"яву в інтернеті, вони обмінюються будинками, машинами, країнами і навіть домашніми тваринами. Звісно, одразу виявляється, що проблеми не в оточенні, а в них самих, тому на новому місці спочатку нічого не змінюється, але потім оточення таки починає їх змінювати, нормалізуючи недоліки їх характерів - одна виховує в собі рішучість, інша - чуттєвість.
Так, Ненсі Мейерс зробила з нами це знову. Вже двічі вона робила цей фокус з глядачами, і цього разу не зрадила наших очікувань. Здається, ніщо не може розчулити сучасного міського жителя, який все більше стає схожий на каміння, яке оточує його все життя, і десятки мелодрам пролітають через кінотеатри, збираючи на сеанси лише випадкові парочки та заплакані жертви першого кохання. Категорія романтичних комедій, де всі персонажі та сюжетні ходи прописано стандартами на покоління вперед, в передсмертних конвульсіях породжує такі страхіття, як "Бріджет Джонс", намагаючись хоч чимось вибитися з шаблону - коли не сюжетом, то хоч кількістю недоліків головної героїні.
І лише стрічки Ненсі вирізняються серед цієї фабричної штамповки нестандартним підходом до стереотипної категорії фільмів. В романтичній комедії зобов"язаний бути головний герой - такий собі симпатичний і мужній мачо? Ось вам Мел Гібсон - втілення мужності, мрія половини жінок усієї планети. Тільки Ненсі примусить його робити воскову епіляцію та надягати колготи, а ще зробить його розлученим і додасть дочку з підлітковими проблемами - кожен з цих факторів вже сам по собі начебто здатен вбити будь-який романтичний настрій, але виходить абсолютно навпаки - фільм отримує солідні прибутки, а творці стандартних стрічок підраховують збитки і шаленіють від такого неймовірно успішного порушення правил.
В романтичній комедії повинні бути гарні, молоді герої? А дзуськи, старі теж можуть кохатися - нате вам роман між Джеком Ніколсоном та Діаною Кітон, котрі давно перейшли піввікову межу. А щоб порушити вже геть усі догми, додамо ще Кіану Рівза - чергову мрію половини жінок світу, і закохаємо його в бабусю, яка покине цього ідола заради пенсіонера Ніколсона. І знову, попри абсолютно, на перший погляд, неромантичні ситуації та персонажі виходить гарний фільм, де романтизмом не тикають глядачу прямо в очі, а підводять до нього непомітно, через смішинки, веселі ситуації та неординарний погляд режисера на проблематику людських стосунків.
Цього разу, щоправда, буде все трохи інакше. По-перше ніяких нових порушень не буде - знову будуть діти та пенсіонери, але за допомогою цих персонажів режисер торкнеться проблем, що намагаються обходити не лише комедії та мелодрами, а й уся голівудська продукція - чи багато ви пам"ятаєте фільмів, де молода дівчина допомагає згадати дев"яносторічному діячу культури, що його ще зарано списувати з рахунку і він ще може втерти носа молоді, яка нівелювала саме поняття кінематографу, як мистецтва? А таких, де молодий вродливий чоловік не гасає, задерши хвоста, по дівкам, покинувши напризволяще сім"ю, а сам-один виховує двох маленьких доньок? Знову ця звичка Мейерс йти до романтики абсолютно "неприйнятними" шляхами, через яку її фільми завжди вирізняються серед інших в своїй категорії. За що вона мені і подобається, як режисер.
Ще один плюс фільму - гармонійність. Вона не лише в збалансованому дозуванні драматичних та комедійних моментів, що дало можливість створити стрічку далеко не форматної для такого типу фільмів тривалості - трохи більше за дві години, що стало б вироком для картини суто комедійної, а й у відповідності ролей акторам. І вже не розумієш, чи Ненсі писала сценарій під цих людей, як вона каже, чи вона просто писала його про них - адже кожен, навіть другорядні персонажі, багато в чому відображає себе самого, що легко зрозуміти, хоч трохи поцікавившись особистим життя цих акторів.
Саме через це викладені жіттєві історії настільки реалістичні, а акторська гра чудова - важко погано відобразити на екрані самого себе. Втім свій приз глядацьких симпатій я все-таки віддаю Елі Воллачу, що зіграв старого сценариста - для людини, якій 92 роки, так зіграні ролі є справжнім подвигом. А чудове українське дублювання стало відповідною оправою цьому шедевру новорічно-романтичних фільмів.
Не знаю, як у вас, а у мене перегляд цього фільму, скоріше за все, буде відтепер супроводжувати зустріч Нового року, настільки приємним він вийшов. Дякую, пані Майерс, я буду неймовірно здивований, якщо наступного разу Ви зможете зробити щось ще краще.
Ярослав Вішталюк
